Імекану (яп. イメカヌ, Imekanu, 10 листопада 1875 – 6 квітня 1961), також відома під своїм японським ім'ям Каннарі Мацу…Імекану (яп. イメカヌ, Imekanu, 10 листопада 1875 – 6 квітня 1961), також відома під своїм японським ім'ям Каннарі Мацу (Kannari Matsu (яп. 金成 マツ)) - айнська місіонер та епічна поетеса. Разом зі своєю племінницею, Юкіе Тірі, вона записала і зберегла численні айнські юкар, яких навчилася від своєї матері.
Мацуносуке Оное (яп. 尾上 松之助 *12 вересня 1875 — †11 вересня 1926), іноді відомий як «Medama no Matchan» («Очі» Мазцу), —…Мацуносуке Оное (яп. 尾上 松之助 *12 вересня 1875 — †11 вересня 1926), іноді відомий як «Medama no Matchan» («Очі» Мазцу), — японський актор театру та кіно. Його справжнє ім'я Цурузо Накамура. У кіно знімався під псевдонімами Юкіо Кокі, Таміяку Оное, чи Цунусабуру Оное, а в театрі кабукі під ім'ям Цурусабуру Оное. Мав надзвичайну популярність, з'явився у понад 1000 кінострічок та був першою суперзіркою японського кінематографу.
Янаґі́та Куніо́ (яп. 柳田國男, やなぎたくにお; 31 липня 1875 — 8 серпня 1962） — японський науковий і освітній діяч, філософ…Янаґі́та Куніо́ (яп. 柳田國男, やなぎたくにお; 31 липня 1875 — 8 серпня 1962） — японський науковий і освітній діяч, філософ, краєзнавець, фольклорист. Випускник Токійського університету. Працював в Міністерстві сільського господарства і торгівлі, Палаті перів японського Парламенту, газеті «Асахі сімбун». Займався збором і вивченням японського фольклору. За заслуги в розвитку японської науки прозваний «батьком японської фольклористики». Нагороджений Орденом культури. Автор піонерських праць в галузі японської етнографії та краєзнавства: «Тоноські оповідання», «Діалоги про кам'яні божества», «Теорія фольклору», «Морський шлях».
Уему́ра Шьо́ен (яп. 【上村松園】, うえむらしょうえん, англ. Uemura Shōen; нар.23 квітня 1875(18750423) — пом.27 серпня 1949) —…Уему́ра Шьо́ен (яп. 【上村松園】, うえむらしょうえん, англ. Uemura Shōen; нар.23 квітня 1875(18750423) — пом.27 серпня 1949) — японська художниця нового часу. Представниця японського традиційного живопису. Майстер картин, присвячених японським красуням. Народилася в Кіото. Випускниця Кіотської префектурної школи мистецтв (1887). Здобула всеяпонське визнання у 15 років, здобувши приз на мистецькій виставці. Учениця Судзукі Шьонена, Кобо Байрея і Такеучі Сейхо. Осучаснила стиль школи шіджьо. Працювала над історичними сюжетами, образами відомих особистостей японської історії, пейзажами, театральними сценами. Член Імперської академії мистецтв Японії (1941). Першою серед жінок нагороджена Орденом культури Японії (1948). Найвідоміший твір — «Танок-прелюдія» (1936), важлива культурна пам'ятка Японії. Мати художника Уемури Шьоко, бабуся художника Уемури Ацуші. Справжнє ім'я — Уемура Цуне (яп. 【上村津禰】, うえむらつね). Псевдонім — Шьоен («Сосновий сад»).
Окакура Какудзо (яп. 岡倉 覚三 14 лютого 1863 — 2 вересня 1913), також відомий як Окакура Тенсін (яп. 岡倉 天心) — японський…Окакура Какудзо (яп. 岡倉 覚三 14 лютого 1863 — 2 вересня 1913), також відомий як Окакура Тенсін (яп. 岡倉 天心) — японський вченим і мистецтвознавцем, який в епоху реформи Реставрації Мейдзі пропагував критичне розуміння традиційних форм, звичаїв і вірувань. За межами Японії він найбільше відомий завдяки праці «Книга чаю: японська гармонія мистецтва, культури та простого життя» (1906). Написана англійською мовою після російсько-японської війни, вона засуджувала західне карикатурне зображення японців та азіатів загалом і висловлювала побоювання, що Японія здобуває повагу лише тією мірою, якою переймає варварство західного мілітаризму.
Куріно Сін'їтіро (яп. 栗野慎一郎, 29 листопада 1851, Фукуока, Сьогунат Токугава — 15 листопада 1937, Японська імперія) —…Куріно Сін'їтіро (яп. 栗野慎一郎, 29 листопада 1851, Фукуока, Сьогунат Токугава — 15 листопада 1937, Японська імперія) — японський дипломат періодів Мейдзі та Тайшо, був надзвичайним посланником і повноважним міністром Японії в США (1894—1896) і в Росії, а також надзвичайним і повноважним послом у Франції.
Кавакамі Тоґай, справжнє ім'я Хіроші (яп. 川上 冬崖; 22 липня 1828, Префектура Нагано — 3 травня 1881, Атамі) — японський…Кавакамі Тоґай, справжнє ім'я Хіроші (яп. 川上 冬崖; 22 липня 1828, Префектура Нагано — 3 травня 1881, Атамі) — японський художник; один із перших, хто працював у стилі йоґа (західний стиль живопису).
|ім'я_яп= Анко Асато (安里 安恒, Asato Ankō , японською мовою Азато Ясутсуне, 1827 – 1906) був майстром карате Рюкюан . Він…|ім'я_яп= Анко Асато (安里 安恒, Asato Ankō , японською мовою Азато Ясутсуне, 1827 – 1906) був майстром карате Рюкюан . Він та Анко Ітосу були двома головними майстрами карате, які навчали Гічіна Фунакоші , засновника Шотокан карате. Про нього відомо небагато , і більшість інформації про нього походить від Фунакоші. Багато статей містять інформацію про Асато, , але відповідні частини явно базуються на його описах Фунакоші. Фунакоші вперше зустрів Асато, коли був шкільним товаришем сина Асато; він назвав Асато «одним із найбільших експертів Окінави в мистецтві карате». За словами Фунакоші, сім’я Асато належала до класу Тунчі (殿内) (спадкові вожді міст і сіл) і мала владу в селі Асато, на півдорозі між Сюрі та Наха , і він був не лише майстром карате, але також вмів їздити верхи, Джіген-рю кендо (володіння мечами), стрільба з лука та винятковий учений. У статті 1934 року Фунакоші зазначив, що Асато та Ітосу разом вивчали карате під керівництвом Сокона Мацумури . Він також розповів, як Асато та Ітосу одного разу здолали групу з 20–30 нападників і як Асато влаштував пастку для порушників у своєму рідному селі. У своїй автобіографії 1956 року Фунакоші переповів кілька історій про Асато, у тому числі про політичну хитрість Асато у виконанні урядового наказу відрізати традиційні чоловічі маківки; Поразка Асато від Йоріна Канни, в якій неозброєний Асато переміг, незважаючи на те, що Канна був озброєний незатупленим клинком; його демонстрація одноочкового удару ( іппон-кен ); і товариські матчі Асато та Ітосу з армреслінгу.
