Дайсецу Тейтаро Судзукі (яп. 鈴木 大拙 貞太郎, латиніз.: Daisetzu Teitaro Suzuki, 18 жовтня 1870, Канадзава, Японія — 22 липня…Дайсецу Тейтаро Судзукі (яп. 鈴木 大拙 貞太郎, латиніз.: Daisetzu Teitaro Suzuki, 18 жовтня 1870, Канадзава, Японія — 22 липня 1966) — учений і мислитель, який написав багато книг і статей про дзен-буддизм, які відіграли важливу роль в зацікавленні дзеном на Заході, зокрема «Нариси про дзен-буддизм», які значною мірою сприяли ознайомленню з дзеном, разом із книгою філософа Ойгена Геррігеля «Дзен у лицарському мистецтві стрільби з лука» (1948), до якої Судзукі написав передмову до англійського перекладу 1953 року. Судзукі також є плідним перекладачем з китайської, японської та санскритської літератури. Сузукі провів багато тривалих періодів, викладаючи та проводячи конференції в західних університетах. Багато років він викладав у буддистському університеті Отані в Кіото.
|ширина= Масабумі Хосоно (яп. 細野 正文 Хосоно Масабумі, 15 жовтня 1870 — 14 березня 1939) — японський залізничний…|ширина= Масабумі Хосоно (яп. 細野 正文 Хосоно Масабумі, 15 жовтня 1870 — 14 березня 1939) — японський залізничний службовець, пасажир другого класу, який врятувався під час катастрофи «Титаніка». На батьківщині в Японії він зазнав остракізму за те, що врятував себе, а не залишився на кораблі який тонув. Його онук — відомий японський композитор та електронний музикант Харуомі Хосоно .
Хісасі Кімура (木村栄; 10 вересня 1870 — 26 вересня 1943) — японський астроном, член Японської академії (1925). Народився…Хісасі Кімура (木村栄; 10 вересня 1870 — 26 вересня 1943) — японський астроном, член Японської академії (1925). Народився в Канадзаві (префектура Ісікава). У 1892 закінчив Токійський університет. У 1896, 1897 брав участь в спостереженнях повних сонячних затемнень. Засновник і директор в 1899—1941 Міжнародної широтної станції в Мідзусаві. У 1922—1936 — керівник Центрального бюро Міжнародної служби широти. Основні наукові роботи присвячені дослідженню руху полюсів Землі і коливань широт. У 1902 при обробці спостережень Міжнародної служби широти першим запропонував ввести у формулу для визначення координат полюса Землі ще один член, однаковий для всіх станцій спостережень і не залежний від їхніх координат, — загальне річне коливання (так званий член Кімури, або z-член). Походження його намагаються пояснити цілою низкою причин, у тому числі і помилками нахилів зірок, проте єдиної думки із цього приводу немає і досі. Президент Комісії № 19 «Вивчення коливань широт» Міжнародного астрономічного союзу (1919—1935). Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1936). На його честь названо астероїд 6233 Кімура.
Каджіта Ханко (яп. 梶田半古, 23 липня 1870 — 23 квітня 1917) — художник та японський ксилограф, відомий своїми…Каджіта Ханко (яп. 梶田半古, 23 липня 1870 — 23 квітня 1917) — художник та японський ксилограф, відомий своїми фронтиспісами (кучі-е) для романів та літературних журналів. Справжнє ім'я — Джоджіро Каджіта. Народився у 1870 році в сім'ї відомого токійського майстра по металу. У віці одинадцяти років Ханко почав вивчати живопис школи Шіджьо під керівництвом Ґьокуей Набети. Але навчання довелося припинити, коли Ханко захворів на очну інфекцію. Після одужання його наставником став Кенко Ішії, художник школи Нанґа. У 1886 році він виконав замовлення для компанії Kiryu Kosho Gaisha. Того ж року почав використовувати ім'я Ханко і розробляв дереворити на військову тематику (сенсо-е), ілюстрації для періодичних видань та етюди рослин. У 1898 зайняв посаду проректора Школи мистецтва та ремесла у префектурі Тояма, але повернувся до Токіо менш ніж через рік і працював ілюстратором у Йоміурі Шімбун. Найбільшу славу йому принесла робота над серією романів «Золотий демон» авторства Одзакі Койо. У 1902 Ханко повернувся до викладання, ставкши директорам приватної школи Хоккокаї (або Б'яккокаї), яку у свій час відвідували Тоґью Окумура, Кокеї Кобаяші та Сейсон Маеда. Ханко Каджіта помер у віці 47 років від туберкульозу.
Кітаро Нісіда (яп. 西田 幾多郎, 19 травня 1870 — 7 червня 1945) — японський філософ, творець філософії абсолютного небуття…Кітаро Нісіда (яп. 西田 幾多郎, 19 травня 1870 — 7 червня 1945) — японський філософ, творець філософії абсолютного небуття та «кіотської школи», який намагався поєднати західну філософію та релігії, щоб переформулювати релігійні та моральні культурні традиції Східної Азії. Він закінчив Токійський університет під час періоду Мейдзі в 1894 році та здобув ступінь доктора філософії. У 1899 році він був призначений професором Четвертої вищої школи в префектурі Ісікава, а пізніше став професором філософії в Кіотському університеті. Нісіда пішов у відставку в 1927 році. У 1940 році він був нагороджений орденом Культури (япон:文化勲章). Він брав участь у створенні Технологічного інституту Тіба (千葉工業大学) з 1940 року. Пан Нісіда Кітаро помер у віці 75 років від ниркової інфекції. Його тіло кремували, а його кремовані останки розділили на три частини й поховали в різних місцях. Перша частина його останків була похована в могилі його сім'ї в місці його народження Кахоку (Ісікава). Другу могилу з його останками можна знайти в храмі Токеї-дзі в місті Камакурі, де його друг Судзукі Дайсецу Тейтаро організував похорони пана Нісіди Кітаро, де в решті решт і він пізніше також був похований на сусідній ділянці. Третя могила Нісіди Кітаро знаходиться в Рейун'ін (霊雲院), храмі в комплексі Myōshin-ji в Кіото.
Хамаґуті Осаті (яп. 濱口雄幸; 1 квітня 1870(18700401), Коті — 26 серпня 1931, Токіо) — японський політичний і державний…Хамаґуті Осаті (яп. 濱口雄幸; 1 квітня 1870(18700401), Коті — 26 серпня 1931, Токіо) — японський політичний і державний діяч, прем'єр-міністр Японії в 1929–1931 рр..
Хонда Котаро (яп. 本多 光太郎, 23 березня 1870(18700323), Окадзакі, префектура Айті — 12 лютого 1954, Токіо) — японський…Хонда Котаро (яп. 本多 光太郎, 23 березня 1870(18700323), Окадзакі, префектура Айті — 12 лютого 1954, Токіо) — японський фізик, металург і винахідник. Основні дослідження в області магнетизму, фізики металів і сплавів. Винайшов кілька марок сталей, зокрема сталь КС і дав метод її одержання (1917). 7-й президент Тохокуського університету (у 1934—1940 роках), у 1919—1933 і 1944—1947 роках — директор Інституту сталі.