Такаші Хірано — японський журналіст, політолог, колишній дипломат, письменник і фотограф, який з 2008 року працює в…Такаші Хірано — японський журналіст, політолог, колишній дипломат, письменник і фотограф, який з 2008 року працює в Україні. Відомий завдяки своїй творчості (виставки фотографій, книга «Український фан-book»), роботі в Посольстві Японії в Україні у 2014—2018 рр. та співпраці з національним інформаційним агентством Укрінформ з 2018 року по сьогодні. А також завдяки професійному володінню українською мовою.
Наканісі Тецуо (яп. 中西哲生, нар. 8 вересня 1969, Префектура Айті) — японський футболіст, що грав на позиції захисника.…Наканісі Тецуо (яп. 中西哲生, нар. 8 вересня 1969, Префектура Айті) — японський футболіст, що грав на позиції захисника. Виступав за клуби «Нагоя Грампус» та «Кавасакі Фронталє».
Тоехіро Акія́ма (яп. 秋山 豊寛 Акіяма Тоехіро, народ. 22 липня 1942 року, спеціальний район Сетагая, Токіо, Японія) —…Тоехіро Акія́ма (яп. 秋山 豊寛 Акіяма Тоехіро, народ. 22 липня 1942 року, спеціальний район Сетагая, Токіо, Японія) — японський журналіст, світову популярність якому приніс космічний політ, під час якого він став першим японцем і першим професійним журналістом в космосі.
Мураока Хірото (яп. 村岡 博人, нар. 19 вересня 1931, Токіо — 13 березня 2017, Токіо) — японський футболіст, що грав на…Мураока Хірото (яп. 村岡 博人, нар. 19 вересня 1931, Токіо — 13 березня 2017, Токіо) — японський футболіст, що грав на позиції воротаря.
На Хє Сок (кор. 나혜석, Na Hye-sok; 18 квітня 1896 — 10 грудня 1948) — корейська художниця, поетеса і письменниця…На Хє Сок (кор. 나혜석, Na Hye-sok; 18 квітня 1896 — 10 грудня 1948) — корейська художниця, поетеса і письменниця, активістка феміністичного руху скульпторка, журналістка, політична діячка.
Чхве Намсон (кор. 최남선, 崔南善, 26 квітня 1890 – 10 жовтня 1957) – південнокорейський літературний діяч, який зробив внесок…Чхве Намсон (кор. 최남선, 崔南善, 26 квітня 1890 – 10 жовтня 1957) – південнокорейський літературний діяч, який зробив внесок у розвиток сучасної корейської літератури. З іншого боку, він, разом з поетом Лі Ґвансу (кор. 이광수), відомий своїм переходом на сторону японської окупаційної влади та японським колабораціонізмом. Відомий під низкою інших імен, таких як Чханхин (кор. 창흥), Коннюк (кор. 공륙) та Юктан (кор. 육당). Чхве Намсон народився у Хансоні (сьогодні — Сеул, Південна Корея), та проживав у дитинстві в Чхорвоні провінції Канвон та Чханвоні провінції Південний Кьонсан. За державні кошти Корейської імперії він поїхав на навчання до Японії, де він кілька разів покидав та поновлював навчання, і в 1907 році був відрахований з Університету Васеда через участь у студентському страйку. У 1908 році разом з Лі Ґвансу видав перший випуск власного молодіжного журналу «Хлопець» (кор. 《소년》), але після японської окупації Кореї під тиском імперіальної влади вони були вимушені припинити діяльність. За допомоги Лі Ґвансу він випустив наступні журнали: «Червоний чоґорі» (《붉은 저고리》, 1912), «Хлопчик», «Нова зірка» (《아이들 보이》, 《새별》, 1913). Проте на підставах наказу «Про друковані видання» від Генерал-губернаторства Чосону вони були примусово скасовані. У 1914 році Чхве Намсон почав видавати журнал «Юність» (《청춘》), випуск якого також був припинений під тиском японської влади у 1918 році. Під час подій Руху 1 березня, він був одним із 48 депутатів, що планували та просували цей рух, а також написав та озвучив Декларацію незалежности Кореї. За підозру у підбурюванні Руху 1 березня був ув’язнений, і випущений у 1921 році. У 1922 році Чхве Намсон заснував видавництво «Тонмьонса» (кор. 동명사), і започаткував щотижневий журнал «Тонмьон» (кор. 《동명》). У 1924 році видав перший випуск газети «Шіде Ільбо» (кор. 시대일보), і був призначений директором видавництва, але був змушений припинити цю діяльність через фінансову ситуацію та тиск від Генерал-губернаторства. У 1925 році був почесним редактором газет «Тона Ільбо» та «Чосон Ільбо». У 1927 році генеральне губернаторство привабило літературного діяча до роботи у Спілці з компіляції корейської історії, фінансуючи його наукову діяльність та надаючи грошову підтримку на проживання. Це призвело до дискусії навколо його тяжіння до співпраці з окупаційною владою. Проте 1950-х роках громадський діяч Чан Джунха (кор. 장준하) та інші стверджували, що його прояпонська діяльність не була активним чином співпрацею з імперською владою Японії. Чхве Намсон помер 10 жовтня 1957 року від геморагічного інсульту. Він, разом з громадськими діячами Лі Ґвансу та Хон Мьонхі (кор. 홍명희), стали відомі як “Трійка геніїв Чосону”.
Сейго Накано (яп. 中野 正剛, 12 лютого 1886 – 27 жовтня 1943) японський журналіст й політик часів Японської імперії…Сейго Накано (яп. 中野 正剛, 12 лютого 1886 – 27 жовтня 1943) японський журналіст й політик часів Японської імперії, відомий насамперед своєю причетністю до японської ультраправої політики через лідерство в японській партії Тохокай «Товариство далекого сходу» (яп. 東方会), а також через своє політичне протистояння з одним з наймогутніших тогочасних японських державних діячів Тодзьо Хідекі та можливе самогубство (або вбивство) за нез'ясованих обставин. Сейго Накано народився у місті Фукуока, Японська імперія, він чотири роки навчався в токійському університеті Васеда, де написав низку статей для журналу «Nihon oyobi Nihonjin» (Японія та японці), перш ніж закінчити навчання в липні 1909 року. У цих та інших промовах й статтях Сейго Накано висловлював свої політичні погляди. Сейго Накано підтримував опозицію до так званої японської політичної/економічної еліти (істеблішменту) протягом усього свого життя, своєю чергою він критикував японських олігархів, таких як Кацура Таро, уряд барона Танака Гічі, та зрештою одного з найвпливовіших діячів Японської імперії Тодзьо Хідекі, критика якого зрештою коштував йому життя. Однак, попри на свою опозицію до них, Сейго Накано залишався відданим роботі в політичних партіях, він також відкидав спроби насильницького перевороту та путчі молодих офіцерів. Великий вплив на політичну думку Сейго Накано мала традиція китайського філософа Вана Янміна (Ойомей). Приймаючи інтуїтивістський, автономістський погляд на особистість, Вана Янміна думав, що наголошував на тому, що людина ідентифікує як «добре» чи «справедливе», над багатством і покорою корумпованій владі. У випадку пана Сайґо Такаморі, якого Сейго Накано вважав героєм, набагато більшим за себе, Ойомей освятив своє повстання проти уряду Мейдзі як героїчне. Сейго Накано у своїх поглядах на реставрацію Мейдзі яка докорінно змінила Японську імперію, він розглядав цю історичну подію як результат народного невдоволення деспотичним правлінням яке було запроваджено в Японії в часи правління сьогунату який мав майже необмежену владу в країні. Але хоча лідери реставрації були об'єднані в героїчній боротьбі з деспотичним урядом сьогунату, в них стався розкол, під час якого люди, які цінували свободу, такі як Сайґо, були відсторонені, а замість цього «олігархія» Мейдзі дозволила західним ідеям хлинути в Японію тим самим підриваючи унікальний дух цієї країни, а також було створено систему олігархічно-бюрократичного правління, яке суперечило народній волі. Під час Першого руху за захист конституції Сейго Накано невпинно атакував уряд Кацура та систему кланового уряду ханбацу (олігархія Мейдзі), як письменник у газеті Асахі Сімбун, завдяки цьому він заслужив репутацію ліберала та при цьому отримав невдоволення газети, що призвело до запуску газети «Tohodironsha» в 1916 році. Після обрання Сейго Накано до парламенту Японської імперії в 1920 році, він приєднався до покоління молодих політиків-реформаторів, потім зрештою він приєднавшись до політика пана Інукаї Цуйосі та Какусін Курабу (Клуб реформаторів) у 1922 році, але пізніше він вважав, що жодних серйозних змін в Японській імперії не можна було зробити за межами однієї з двох основних японських партій, і тому він перейшов до Кенсейкай у 1924 році. Після Маньчжурського інциденту Сейго Накано захоплювався ініціаторами цієї змови, порівнюючи їхні рішучі дії з коливанням кабінету міністрів Японської імперії пана Танаки, це було порівняння між жорсткою політикою та політикою капітуляції перед США в питаннях Республіки Китай. Щоб сформувати сильний уряд Японської імперії, та щоб впоратися з кризою на початку 1930-х років, Сейго Накано спочатку спробував організувати союз двох панівних японських політичних партій «Асоціація друзів конституційного правління» й «Конституційно-демократична партія», а потім організував політичну партію «Кокумін Домей» (Громадянський альянс) разом з Адачі Кендзо, але це йому не вдалося. Однак через розбіжності між ними альянс розпався, і Сейго Накано сформував Тохокай у 1936 році. Пізніше він приєднався до Асоціації допомоги трону, але покинув її наприкінці 1940 року на знак протесту проти обмежень, накладених на неї консервативними силами, насамперед дзайбацу та партійними політиками. Згодом він став запеклим противником впливового політика Японської імперії пана Тодзьо Хідекі та сформованого ним японського уряду, перш ніж вчинити ритуальне самогубство під тиском уряду Японської імперії в 1943 році.
Тандзан Ісібасі (яп. 石橋 湛山; нар. 25 вересня 1884(18840925), Токіо — пом. 25 квітня 1973) — японський журналіст…Тандзан Ісібасі (яп. 石橋 湛山; нар. 25 вересня 1884(18840925), Токіо — пом. 25 квітня 1973) — японський журналіст, вчений-економіст, що володів енциклопедичними знаннями, політик, 55-й прем'єр-міністр Японії.
Гані Мотоко (яп. 羽仁 もと子, 1873–1957) — перша японська журналістка. Гані народилася в префектурі Аоморі в колишній…Гані Мотоко (яп. 羽仁 もと子, 1873–1957) — перша японська журналістка. Гані народилася в префектурі Аоморі в колишній самурайській сім'ї під ім'ям Мацуока Мотоко та охрестилася як християнка в 1890 році. Вона здобула освіту в Токійській першій вищій жіночій школі, а потім у жіночій християнській школі Мейдзі. Після закінчення школи в 1892 році вона викладала в школах Хатінохе і Моріока. Її шлюб у 1895 році не склався, і вона переїхала до Токіо, працюючи покоївкою у жінки-лікаря. Вона приєдналася до «Хочі Шинбун» у 1897 році, спочатку працюючи редакторкою, а потім стала репортеркою. У 1901 році вона одружилася з колегою по роботі Гані Йошікадзу. У 1908 році вони разом заснували новий журнал під назвою «Фуджин но Томо» («Друг жінок»). У 1930 році була створена асоціація читачів цього журналу, яка існувала до 1999 року. У 1921 році подружжя заснувало приватну школу для дівчат «Джію Гакуен». У 1928 році Мотоко написала автобіографію під назвою «Мовлячи про себе».
Доппо Кунікіда (яп. 国木田 独歩, Kunikida Doppo, справжнє ім'я Тецуо Кунікіда, 30 серпня 1871— 23 червня 1908)— японський…Доппо Кунікіда (яп. 国木田 独歩, Kunikida Doppo, справжнє ім'я Тецуо Кунікіда, 30 серпня 1871— 23 червня 1908)— японський автор романів і романтичних віршів періоду Мейджі, відомий як один із винахідників японського натуралізму.
Чжан Дунсунь (张东荪; 9 грудня 1886 — 2 червня 1973) — китайський філософ та історик філософії, пропагандист і…Чжан Дунсунь (张东荪; 9 грудня 1886 — 2 червня 1973) — китайський філософ та історик філософії, пропагандист і інтерпретатор західної думки, політичний діяч Китайської республіки.
Чень Дусю (кит.: 陳獨秀, 8 жовтня 1879 – 27 травня 1942) – був китайським революційним соціалістом, педагогом, філософом і…Чень Дусю (кит.: 陳獨秀, 8 жовтня 1879 – 27 травня 1942) – був китайським революційним соціалістом, педагогом, філософом і письменником, який заснував Комуністичну партію Китаю (КПК) разом з Лі Дачжао в 1921 році. З 1921 по 1927 рік служив як перший генеральний секретар Комуністичної партії. Чень був провідною фігурою як у Синьхайській революції, яка скинула Династію Цін, так і Рух четвертого травня за науковий і демократичний розвиток на початку Китайської Республіки. Після виключення з КПК у 1929 році Чень деякий час був лідером троцькістського руху Китаю. Батьківщина Ченя була в Аньціні, провінція Аньхой, де він заснував впливове періодичне китайське видання New Youth. Щоб підтримати повалення уряду Цін, Чень Дусю приєднався до Товариства лоялістів Юе Фей (岳王會; Yuèwáng huì; Yüeh4-wang2 hui4), яке виникло з Гелаохуей в Аньхой і провінції Хунань.
